• 21 листопада 2024 р. Комунікати
1974 – 2024 «SEMPER IDEM» (ЗАВЖДИ ОДНАКОВО)
Послання Генерального настоятеля Священичого Братства св. Пія Х та його помічників з нагоди п’ятдесятої річниці Декларації від 21 листопада 1974 року.
П’ятдесят років тому Його Преосвященство архієпископ Марсель Лефевр опублікував пам’ятну декларацію, яка мала стати маніфестом Священичого Братства святого Пія X. Цей маніфест виражає суть Братства, причину його існування, його доктринальну та моральну ідентичність, а отже, і напрямок дій, тож є справжнім сповіданням віри спрямованим у вічність. Братство не може ні на йоту відхилитися від свого змісту та духу, які через п'ятдесят років залишаються цілком актуальними.
Ця декларація містить дві абсолютно центральні ідеї, які взаємно доповнюють і підтримують одна одну. Перша підтверджує, по суті, доктринальний характер боротьби Братства, тоді як друга виражає мету, заради якої та боротьба ведеться.
Це доктринальна боротьба проти чітко визначеного ворога: реформ Собору, тих отруєних сутностей, що задумані у блудах і ведуть до блуду. Вона відкидає дух Собору, а отже, і все, що цей дух породив: «Ця реформа, що походить з лібералізму та модернізму, отруєна наскрізь; вона походить від єресі і закінчується єрессю, навіть якщо всі її дії формально не є єретичними. Тому неможливо, щоб будь-який свідомий і вірний католик прийняв цю реформу або будь-яким чином підкорився їй. Єдиним виходом залишатися вірним Церкві і католицькій доктрині для добра наших душ — це категорично відкинути цю реформу».
Події останніх п'ятдесяти років лише підтвердили правильність цього аналізу. Оскільки як запроваджені реформи, так і принципи, на яких вони ґрунтувалися, були хибними, тому здається неможливим відновити щось у Католицькій Церкві, не поставивши перед цим під сумнів самі принципи Собору та відкинувши всі помилки, які в них містяться. Усі ті, хто намагався підтримувати як Традицію, так і реформи Другого Ватиканського собору, намагаючись поєднати їх чи взаємно збагатити, неминуче зазнали невдачі. Водночас зневага та ненависть до Традиції та Тридентійської Меси продовжували зростати, чітко демонструючи, що дві несумісні доктрини відповідають двом непримиренним формам поклоніння, а також двом суперечливим способам розуміння Католицької Церкви та її місії щодо душ.
Розпочата на Соборі, ця реформа все ще триває і продовжує приносити свої плоди. Сьогодні ми є свідками повної деформації самої структури Церкви в наслідок просування синодальності. Передача Божественних Істин, отриманих від Втіленого Слова, замінюється системою, розробленою людиною, в якій для Самого Бога більше немає місця, і в якій панує дух людини, а не присутність Святого Духа. Це диявольська деформація самого Євангелія.
Перед обличчям цього очевидного знищення Церкви архієпископ Лефевр заохочує нас продовжувати доктринальну боротьбу, тобто священну війну за правління Господа нашого Ісуса Христа, який є Дорогою, Правдою і Життям. Сьогодні, як і в минулому, суть нашої місії полягає у відновленні всього у Христі. Відновлення всього – починаючи з католицького священства, у всій його доктринальній чистоті та місіонерській ревності; відновлення належного місця Святої Жертви, яка є серцем життя Церкви; повернення до автентичного католицького життя, яке є життям самого Ісуса Христа, життям, пронизаним духом хреста, заради любові та слави Отця; відновлення блиску католицької правди, щоб вона знову могла освітлювати світ, спричинивши відновлення визнання Церквою та світським суспільством прав Христа, Царя всіх народів.
«Ісус Христос учора й сьогодні - той самий навіки. Не піддавайтеся різним та чужим наукам: воно бо добре укріпити серце благодаттю» (Євр. 13:8-9).
Другою центральною ідеєю Декларації 1974 року є чіткий і твердий намір діяти виключно з метою служіння Католицькій Церкві. Лише в Католицькій Церкві, якою вона була завжди, і в її незмінній Традиції ми можемо перебувати в правді, проповідувати її та служити їй.
Перш за все, ми добре усвідомлюємо, що охорона Традиції та вжиття всіх необхідних заходів для її збереження та передачі є обов’язком милосердя, який ми виконуємо для блага всіх душ і для всієї Католицької Церкви. З цієї точки зору наша боротьба є абсолютно безкорисливою. Головною турботою Братства є не його власне виживання, а добро Вселенської Церкви – і тому Братство є справою Церкви par excellence, яка з унікальною свободою та силою адекватно відповідає на особливі потреби безпрецедентно трагічної епохи.
Ця виняткова мета все ще залишається нашою сьогодні, як і п’ятдесят років тому. «Тож, без бунту, гіркоти чи образи ми продовжуємо нашу працю формації священиків у світлі вічного Учительського Уряду з переконанням, що це найбільше служіння, яке ми можемо чинити для Церкви, Папи та майбутніх поколінь».
Традиція належить Католицькій Церкві. Саме в Ній і для Неї ми оберігаємо її цілісність, очікуючи «коли правдиве світло Традиції розвіє темряву, що затьмарює небо над вічним Римом». Ми зберігаємо цю надприродну і непохитну впевненість, що Традиція переможе, а разом з нею і вся Католицька Церква. Ми також цілком впевнені, що ворота пекла Її ніколи не подолають!
Декларація архієпископа Лефевра
Відома «Декларація 1974 року» архієпископа Лефевра була підтвердженням католицької віри у відповідь на модерністську кризу, яка вразила Церкву після Собору. 21 листопада 1974 року архієпископ Лефевр, обурений думками, висловленими двома апостольськими візитаторами, склав для своїх семінаристів «у дусі обурення» цю знамениту декларацію як свою позицію проти модернізму. За десять днів до цього два апостольські візитатори з Риму прибули до семінарії св. Пія X в Еконі. Під час свого короткого перебування вони розмовляли з семінаристами та професорами, дотримуючись скандальних думок на кшталт того, що висвячення одружених чоловіків скоро стане нормальною справою, істина змінюється з часом, а традиційна концепція Воскресіння нашого Господа відкрита для обговорення.
Декларація Його Екселенції архієпископа Марселя Лефевра
Усім серцем і всією душею ми належимо до католицького Риму, охоронця католицької віри і традицій, необхідних для її збереження, до вічного Риму, вчителя мудрості та правди.
З іншого боку, ми відмовляємося і завжди відмовлялися йти за Римом неомодерністських і неопротестантських тенденцій, які чітко проявилися на Другому Ватиканському Соборі та після Собору в усіх реформах, які з нього виникли.
Усі ці реформи сприяли і досі сприяють знищенню Церкви, руйнуванню священства, втрату [плодів] Святої Жертви і Таїнств, занепаду монашого життя, викладання в університетах, семінаріях і в катехизмі натуралізму і тейярдизму - течій, що походять від лібералізму та протестантизму, неодноразово засуджуваних урочистим Магістеріумом Церкви.
Жодна влада, навіть найвища в ієрархії, не може змусити нас відмовитися або применшити нашу Католицьку Віру, яку Учительський Уряд Церкви відкрито навчав і сповідував протягом дев’ятнадцяти століть.
«Але якби й МИ, — каже св. Павло, — або Ангел з неба зачав благовістити вам не те, що ми вам благовістили, нехай буде проклятий» (Гал. 1:8).
Хіба це не те, що Святіший Отець постійно говорить нам сьогодні? І якщо є якась суперечність між його словами і вчинками, а також діями дикастерій, тоді ми вибираємо те, що завжди вчили, і закриваємо вуха на нововведення, які руйнують Церкву.
Неможливо суттєво змінити lex orandi без зміни lex credendi. У відповідності з новою месою ми маємо новий катехизм, нове священство, нові семінарії, харизматичну п’ятидесятницьку церкву — усе це суперечить правовір’ю та вічному вченню Церкви.
Неможливо принципово змінити lex orandi (закон молитви), не змінивши також lex credendi (закон віри). У відповідності з «новою месою» ми маємо новий катехизм, нове священство, нові семінарії, харизматичну Церкву віднови у Святому Дусі – все те, що суперечить католицькій ортодоксії та вічному Учительському Уряду.
Ця реформа, що походить з лібералізму та модернізму, отруєна наскрізь; вона походить від єресі і закінчується єрессю, навіть якщо всі її дії формально не є єретичними. Тому неможливо, щоб будь-який свідомий і вірний католик прийняв цю реформу або будь-яким чином підкорився їй.
Єдиним виходом залишатися вірним Церкві і католицькій доктрині для добра наших душ — це категорично відкинути цю реформу. Тому без бунту, гіркоти чи образи ми продовжуємо нашу працю формації священиків у світлі вічного Учительського Уряду з переконанням, що це найбільше служіння, яке ми можемо чинити для Церкви, Папи та майбутніх поколінь.
Тож чекаючи моменту, коли правдиве світло Традиції розвіє темряву, що затьмарює небо над вічним Римом, ми міцно тримаємося того, у що завжди вірили і практикували в Церкві щодо віри, моралі, літургії, катехизму, формації священиків, структури Церкви та того, що було кодифіковано в книгах до періоду модерністського впливу Собору.
Ми переконані, що діючи так з ласки Божої та за допомогою Пречистої Діви Марії, а також святого Йосифа та святого Пія X, ми залишаємося вірними Католицькій Церкві і всім наступникам Петра, а також будемо fideles dispensatores mysteriorum Domini Nostri Jesu Christi in Spiritu Sancto (вірними розпорядниками таємниць Господа нашого Ісуса Христа у Святому Дусі). Амінь.
Джерело: news.fsspx.pl