• 20 грудня 2024 р. Комунікати

Лист до друзів і благодійників №93

Mitte operarios in messem tuam – «Вишли робітників на жниво своє»

Шановні вірні, друзі та доброчинці!

За кілька днів у Католицькій Церкві розпочнеться новий Ювілейний рік. Я сподіваюся, що багато хто з вас збереться з нами в Римі 20 серпня 2025 року. Там ми будемо свідчити нашу віру – віру, яку ми отримали від Церкви через її Традицію. Це наша жива віра, яку ми зобов’язані передавати – саме такою, якою ми її отримали, незаплямованою жодним компромісом із духом світу.

Нехай цей ювілей буде також проявом надії, особливо щодо майбутнього Католицької Церкви та її непорушності! Дійсно, якщо ми глибоко прив’язані до Риму, як це було завжди, ми повинні також постійно турбуватися про Церкву завтрашнього дня. Звичайно, ми знаємо обіцянку Христа, що Він буде з Нею до кінця часів, незважаючи на напади диявола. Але ми повинні розуміти, що ця обіцянка обов'язково передбачає нашу участь. Щоб забезпечити цілісність Церкви, Христос Господь розраховує на наші зусилля, натхненні та підкріплені Його ласкою.

І яких конкретно зусиль очікує від нас Спаситель, щоб забезпечити майбутнє Церкви? Якщо коротко, то йдеться про наші спільні зусилля з плекання та підтримки якомога більшої кількості священичих і монаших покликань. Папи та Святі ніколи не переставали нагадувати нам: народ може бути святим лише завдяки святому духовенству, а цивілізація знову стане християнською лише тоді, коли її освятять святі чоловіки та жінки. Наша турбота про Церкву завтрашнього дня означає робити все, що в наших силах, щоб плекати, заохочувати та підтримувати ці покликання.

Героїчні свідки Ісуса Христа

Хто може достатньо впевнено сказати, якими мають бути завтрашні священики та монахи? Архиєпископ Лефевр коротко описав їх, звертаючись до своїх семінаристів: «Сьогодні час героїв! Це час, коли здається, що все зникає зі структури суспільства і навіть зі структури Церкви, що не є часом для літеплих душ чи душ, готових капітулювати перед плутаниною та сумнівами, що поширюються у світі, включаючи сумніви щодо божественності Господа нашого Ісуса Христа, які виникають навіть у Католицькій Церкві. Це час для тих, хто вірить у нашого Господа Ісуса Христа, хто вірить, що Господь наш Ісус Христос забезпечив вирішення всіх особистих проблем у нашому житті через свій хрест”.

Сучасна ситуація в нашому світі потребує покоління священиків, монахів і монахинь, які, незважаючи на всі труднощі, будуть вірними свідками Господа нашого Ісуса Христа. Оскільки цей світ напівмертвий, нам потрібне покоління, яке свідчитиме про всемогутню відкупительну силу, що знаходиться в нашому Господі Ісусі Христі, і тільки в Ньому одному. Нам потрібне покоління, яке свідчитиме про цю істину словами, без страху чи компромісів, і перш за все своїм життям, прожитим згідно з Його вченням та Його любов’ю. Нам потрібне покоління, в якому кожна людина по-своєму буде – як сказав Папа Пій XII – «живим образом нашого Спасителя».

Світло світу

Люди іноді можуть бути налякані бурями, які охоплюють світ, і які стрясають його тим більше, чим далі він віддаляється від Бога. Тому в єдності з нашим улюбленим Господом, який заспокоїв серця своїх апостолів ще до того, як заспокоїв хвилі, хочемо сказати їм: «Не бійтеся» (Йо. 6,20). Сила шторму розкриває ще більшу силу маяка, який не перестає світити та вести нас до безпечної гавані.

«Я світло для світу» (Йо. 8,12). Наслідування Христа — ось суть Церкви. Священики та монахи також будуть таким світлом, доки вони залишаються заземленими та закоріненими в любові і якщо Ісус Христос через віру перебуває в їхніх серцях. Тоді вони зможуть разом зі св. Павлом сказати: «Бо я переконаний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні начальства, ні сили, ні теперішнє, ні майбутнє, ... ні будь-яке інше сотворіння не зможе відлучити нас від любові Божої, що в Христі Ісусі, нашому Господі».

Тому, не боячись темряви, вони розвіють її світлом, яке несуть. Від скромної класної кімнати, де сестра-монахиня навчає дітей, до амвону, з якого священик виголошує проповідь, Католицька Церква через них продовжуватиме зміцнювати душі, підбадьорювати серця та просвітлювати світ. Від мовчазного монастиря до темряви сповідальниці Католицька Церква рясно виллє Христовий мир на душі, а незабаром і на спільноти. Скажімо відкрито: наш світ, який з кожним днем все більше заплутується у своїй саморуйнівній логіці, також прагне цього світла, що містить і правду, і любов.

«Франциску, іди і відбудуй Мій дім, який руйнується». Ці слова сказав розіп'ятий Христос молодому Франциску Ассізькому. Щоб поширити це божественне світло над затемненим світом і передати душам життя нашого улюбленого Господа, нам потрібні душі, готові «свідчити правду»: чи то перед Первосвящеником, чи перед Понтієм Пілатом. Це правда, що сморід сатани увійшов до Церкви, а диявол-розкольник «перетворився на ангела світла». Але не обманюймося: серйозні доктринальні та моральні відхилення представників Церкви, які перебувають у повному занепаді, провіщають рано чи пізно смерть модерністської утопії.

Армія, сповнена запалу

Тому перемога нашого улюбленого Господа і Непорочного Серця Марії прийде через сяйво богопосвяченого життя, прожитого цілком і повністю, тобто завдяки святій армії священичих і монаших душ, які вирішили зректися всього, щоб наслідувати Господа нашого Ісуса Христа.

Очевидно, ці героїчні та світлі свідки потребуватимуть великої сили духу та благородних чеснот. Натхнені вільним і глибоким духом віри, вони повинні бути нездатними йти на компроміс зі злом чи блудами, і в той же час вони повинні бути сповненими лагідності та милосердя.

Ці воїни досягнуть успіху лише в тій мірі, в якій горять любов’ю до Господа нашого Ісуса Христа. Вони повинні бути сповнені ревності і повністю відданими благу Церкви. Архиєпископ Лефевр нагадував своїм семінаристам: «Ви повинні бути героями, святими і мучениками, мучениками в сенсі свідків католицької віри. Вас критикуватимуть з усіх боків, але водночас підбадьорюватимуть прикладом тих, хто віддав свою кров і життя за віру. Ви також будете зміцнені прикладом Пречистої Діви Марії і з Її допомогою ви будете вершити цю справу для свого власного освячення та для освячення [довірених вам] душ».

Саме таке нове покоління священиків, монахів і монахинь має з’явитися, бо без них Божественне Провидіння не матиме засобів для здійснення справи спасіння. Тож можемо поставити запитання: як це може статися?

Дарунок, який треба вимолити у Бога

Покликання, як вказує саме слово, є даром від Бога. Лише Бог кличе: «Ніхто не бере собі цієї гідності, лише той, хто покликаний Богом» (Євр. 5,4). Лише Бог вдихає в душі Свою ласку, тож священиче чи монаше покликання є дуже особливою, надзвичайно цінною ласкою.

Однак про таку ласку треба просити. Отримання такого дару залежить від наших молитов. Христос Господь нагадує нам: «Жнива великі, а робітників мало. Тож моліть Господа жнив, щоб вислав робітників на жниво Своє» (Мт. 9,37-38). Чим ціннішим є дар, тим наполегливішою має бути молитва. Але чи такими є наші молитви за покликання? Варто остерігатися, щоб часом не витрачати більше часу нарікаючи на зло, ніж на те, щоб прохати у Бога ліків... Якщо ми справді переконані, що лише святі покликання можуть вирішити проблеми Церкви, а отже, і світу, і якщо ми справді хочемо, щоб справа відкуплення, здійснена нашим Господом, знову восторжествувала в наші часи, ми повинні молитися все витриваліше і наполегливіше про багато святих покликань, подвоюючи наші благання.

Подібно до праведників Старого Завіту, які з нетерпінням чекали приходу Спасителя, ми повинні благати Небо послати в наш час «істинні образи Божої любові» та «живі приклади Ісуса Христа»; іншими словами, таких людей, як Франциск Ассізький, Падре Піо, Тереза Авільська та Катерина Сієнська, а також багато святих священиків, щоб роздавати людям «дорогоцінні перлини, невичерпне багатство крові Ісуса Христа».

Це, без сумніву, найнагальніша потреба нашого часу. Ми знаємо, що Бог не покине Свою Церкву і що Він бажає дати нашій епосі святих, яких вона потребує. Однак Він зробить це лише в тому випадку, якщо ми будемо просити Його про це з такою ж наполегливістю, як і смиренням. Саме цю надію і молитву ми хочемо принести до Риму з нагоди Ювілейного року. Ось чому ми обрали девізом нашого паломництва такі слова: «Mitte operarios in messem tuam – Пошли робітників на жнива Твої».

І народиться легіон!

Але ми не хочемо обмежити цей намір кількома годинами нашої ювілейної молитви. Навпаки, ми б хотіли, щоб ця турбота про покликання жила в усіх нас протягом наступних років. Насамперед у наших молитвах, але також у ревності, з якою кожен із нас буде прагнути реалізувати цю мету. Ми всі повинні працювати для цієї великої справи: священики, безсумнівно, своїм прикладом і надприродною ревністю, але також батьки та матері! Бо саме від ревності, яку вони розпалюватимуть для розвитку і освячення своїх сімей, залежить завтрашнє покликання. Пій XI це блискуче висловив, коли писав: «Головним і найприроднішим місцем, у якому мають рости і цвісти квіти священичих покликань, є, безсумніву, глибоко християнська родина, яка мислить і живе згідно з волею Божою». До цих думок я повернуся докладніше в своєму наступному листі.

Не помиляймося щодо наших намірів. Ми починаємо справу, яка триватиме роками! Саме з цієї причини ми хочемо довірити її особливій опіці Матері Божій Скорботній. Уже в момент її fiat, промовленого під час Благовіщення, Її дівоче лоно стало першим собором, в якому саме Слово, прийнявши нашу людську природу, помазало його, вчинило його посвяченим Богом і заснувало нове священство... Пізніше, на хресті, Христос довірив Скорботному і Непорочному Серцю священство св. Йоана, зробивши Її через улюбленого [учня і] апостола, Матір’ю всіх священиків. Таким чином, через своє співчуття і страждання на Голгофті, які Вона тісно поєднала зі стражданнями свого Божественного Сина, Пресвята Богородиця дала життя Церкві – вчора, сьогодні і завтра.

Отже, саме до Неї ми повинні спрямовувати свої щирі молитви. З довірою благаймо її, щоб Вона дала нам покликання, яких ми так конче потребуємо. А якщо говорити конкретніше: невтомно користуймося потужною зброєю молитви на вервиці. У цьому Ювілейному році, який розпочнеться 24 грудня 2024 р. і закінчиться 6 січня 2026 р., заносімо до Неба постійні та ревні молитви на вервиці за покликання. Ми не будемо їх рахувати і не хочемо обмежувати їх кількість. Проте ми розраховуємо на рішучість кожного з нас посвятити цей Святий рік плідним молитвам на вервиці. Особливо розраховуємо на молитви дітей із ваших родин і шкіл, а також на їхні жертви. Тому ми звертаємося до батьків та вчителів зробити все від них залежне, щоб допомогти цим дітям бути надзвичайно щедрими.

Пізніше, 20 серпня 2025 року, ми урочисто покладемо до ніг Богородиці ці незліченні вервиці та жертви як данину нашої вдячності та смиренної довіри до сили Її материнського заступництва.

У такий спосіб, під Її керівництвом, давайте працювати разом над розвитком багатьох святих покликань, які освятять Церкву завтрашнього дня!

Бажаю всім вам і вашим родинам дуже плідного та благословенного Різдва.

Дон Давіде Пальярані, Генеральний настоятель Священичого Братства св. Пія X

Менцінген, 20 грудня 2024 р.

Джерело 1: news.fsspx.pl     Джерело 2: fsspx.news