Йосиф Мельхіор (Джузеппе Мельхіоре) Сарто, пізніше Папа Пій Х, народився 2 червня 1835 року в Рієзе поблизу Венеції як друга з десяти дітей у бідній родині міського посильного та швачки. 18 вересня 1858 р., у віці 23 років, за спеціальним папським розпорядженням – оскільки йому не виповнилося вісім місяців до віку, якого вимагає канонічне право – він був висвячений на священика і служив парафіяльним священиком до листопада 1875 р., коли завдяки своїм видатним пастирським та адміністративним здібностям він був призначений духовним директором семінарії та канцлером архієпархії. Він обіймав ці посади, поки не був висвячений на єпископа в 1884 році. Протягом наступних дев'яти років він був єпископом Мантуї; пізніше він отримав кардинальський берет і став Патріархом Венеції.
Займаючи дедалі вищі посади в церковній ієрархії, Йосиф Сарто завжди пам’ятав про найбідніших, роздавав милостиню і великодушно залишав собі мізер або й взагалі нічого з речей матеріальних. Він часто казав: «Я народився убогим, я жив в убожестві, і хочу померти в убожестві.
У 1903 році помер папа Лев XIII і було скликано конклав для обрання його наступника. 4 серпня відбулися вибори кардинала Сарто, який, як 255-й Папа, обрав ім’я Пій («побожний») і девіз Omnia instaurare in Christo («Відновити все у Христі»).
Щоб реалізувати гасло свого понтифікату, Папа Пій Х заохочував вірних до великої євхаристійної побожності та частого прийняття Святого Причастя; він також знизив вік, в якому діти могли вперше прийняти це Таїнство, до 7 років.
Окрім своєї прихильності до Євхаристійної віднови, Пій Х запекло боровся проти модернізму, однієї з найбільших помилок, яка тоді загрожувала Святій Церкві (і, додамо, загрожує їй досі). Одним із знарядь цієї героїчної боротьби була Антимодерністична присяга, визнання віри, проголошене 1 вересня 1910 р. через motu proprio «Sacrorum antistitum», яке складали всі кандидати до вищих санів, сповідники, проповідники, парафіяльні священики, каноніки, бенефіціари, настоятелі орденів, професори семінарій і орденів, урядовці єпископської курії, церковних судів і римських конгрегацій.
Пій Х помер 20 серпня 1914 р. через кілька тижнів після початку Першої Світової війни, занурений у великий смуток через величезні нещастя, яких незабаром мало зазнати все людство. Тоді згадали його слова: «Я б радо віддав своє життя, щоб позбавити своїх бідних дітей від цих жахливих страждань».
У 1954 році був канонізований Святішим Отцем Пієм XII. Попередній канонізований папа, св. Пій V був проголошений святим майже 300 років тому, у 1672 році.