Я, (ім'я), в дусі обіймаю і стійко приймаю всі і кожну з правд, які Церква через своє непомильний Учительський Уряд визначила, підивердила і оголосила, особливо ці основні доктрини, котрі безпосередньо скеровані проти помилок наших часів.
По-перше, я визнаю, що Бог, початок і кінець всіх видимих і невидимих речей, може бути пізнаний і Його існування доведене в спосіб очевидний через природне світло розуму за допомогою всього, що постало, тобто через видимі діла творіння, котрих Він є першопричиною.
По-друге, я приймаю і визнаю зовнішні аргументи Об'явлення, тобто Божествені дії, насамперед чуда і пророцтва, що є дуже очевидними знаками Божественого походження Християнської Релігії. І ці аргументи я приймаю і визнаю за повністю безсумнівні знаки і вважаю їх цілком відповідними для всіх часів і народів, не виключаючи і сучасності.
По-третє, я твердо вірую, що Церква, охоронителька Богом об'явленого слова і наставниця в ньому, була прямо і безпосередньо заснована самим достовірним історичним Христом протягом Його життя між нами, і я вірю, що ця Церква збудована на скелі, тобто на Петрі, котрого Христос призначив головою Апостольської ієрархії, та на його наступниках аж до кінця віків.
По-четверте, я щиро приймаю доктрину віри, котру правовірні Отці передали нам від Апостолів, завжди в тому самому значенні і розумінні; тому я рішуче відкидаю єретичну вигадку про еволюцію догм, згідно котрого ці догми будуть змінювати значення, котре їм надала Церква напочатку і прийматимуть нове, від нього відмінне; я також противлюся підступному намаганню внести до Божественого депозиту віри, переданого Христом своїй Обручниці для надійного збереження, філософську заміну або творіння людського розуму, котре з плином часу зусиллями людей буде в подальшому вдосконалюватися в невизначеному поступі.
По-п'яте, я абсолютно певний і щиро визнаю, що віра не є сліпим релігійним почуттям, яке проривається з похмурих глибин підсвідомості під дією серця і доброї волі, але є справжнім інтелектуальним визнанням правди, прийнятої ззовні "через слухання", внаслідок чого все те, що сказав, засвідчив і об'явив особисто Бог, наш Творець і Господь, ми приймаємо за істину через авторитет найправдивішого Бога.
Також, як і належить, я шановливо підкоряюсь і всією душею приєднуюсь до всіх осуджень, вироки і приписів, які містяться в енциклиці "Pascendi" і декреті "Lamentabili", особливо що стосується так званої історії догм.
Також відкидаю помилку тих, які стверджують, що віра, яку подає Церква, може суперечити історії, і що Католицькі догми в їхньому нинішньому розумінні, неможливо узгодити з точним знанням про походження Християнської Релігії.
Я також засуджую і відкидаю думку тих, які говорять, що освічений християнин виступає у подвійній ролі, з однієї сторони - віруючого, з другої - історика, наче історику можна триматись того, що суперечить переконанню віруючого, або встановлювати передумови, з яких би випливало, що догми є або неправильними, або сумнівними, при цьому прямо не заперечивши жодної.
Я також відкидаю спосіб розуміння і тлумачення Святого Письма, який нехтуючи Традицією Церкви, аналогіями віри і нормами Апостольського Престолу, приймає вигадки раціоналістів і визнає як у недозволений, так і в легковажний спосіб, єдиним вищим правилом критику текстів.
Я також відкидаю думку тих, які ствердждують, що ті, хто викладають історію теології або про ці речі пишуть, найперше мають відкинути будь-які переконання чи то про надприродне походження Католицької Традиції, чи то про обіцяну Божу поміч для вічного збереження будь-якої Богом об'явленої правди; а також, що писання окремих Отців Церкви належить тлумачити тільки згідно наукових принципів, відкидаючи будь-який священий авторитет, і з такою свободою судження, з якою зазвичай досліджують будь-які світські документи.
Зрештою, в цілому, я оголошую себе досконалим противником помилок модерністів, які стверджують що у Святій Традиції немає ніякого Божественого елементу, або, що ще гірше, які припускають його в пантеїстичному значенні, так що від католицької традиції нічого не залишається окрім голого і простого факту, рівнозначного звичайним історичним фактам: що були люди, які своєю ревною діяльністю, вміннями і здібностями розвивали школу, засновану Христом і Його Апостолами в наступних століттях.
Тому я міцно тримаюся і до останнього подиху триматимусь віри Отців у безсумнівний Божествений дар правди, який є, був і завжди буде у "спадкоємстві єпископства від Апостолів" (Св. Іриней, Adv. haer. IV, 26 - PG 7, 1053 C); не для того, щоб триматися того, що може здаватися кращим і більш відповідним культурному рівню певного часу, але для того щоб "ніколи по-іншому не розуміти абсолютну і незмінну істину, голошеної Апостолами від початку.
Я присягаю, що все це буду вірно, непорушно і щиро зберігати, і непорушно цього дотримуватися, і що ніколи від цього не відступлю як в навчанні, так і будь-яким іншим способом, мовою чи письмом. Так я обіцяю і присягаю; у цьому нехай допоможе мені Бог і Його Святе Євангеліє.