• 9 листопада 2025 р. Комунікати
Інтерв’ю з Генеральним Настоятелем Священичого Братства Святого Пія X
щодо публікації Mater Populi fidelis
«Заперечувати титул Співвідкупительки рівнозначне скинути з престолу Пресвяту Діву. Таке ранить католицьку душу в тому, що їй найдорожче».
FSSPX.News: Всечесний Генеральний Настоятелю, 4 листопада Дикастерія Доктрини Віри (далі «ДДВ») опублікувала Доктринальну Записку під назвою Mater Populi Fidelis (лат. - Вірна Мати народу), який обмежує використання певних титулів, традиційно приписуваних Пресвятій Діві. Якою була ваша перша реакція на нього?
Дон Давіде Пальярані: Мушу зізнатися, що це справило на мене глибоке враження. Хоча Папа Лев XIV вже висловив своє бажання зберегти тяглість лінії свого попередника, я не очікував на документ, який був виданий римською Дикастерією, спрямований на обмеження використання тих дуже багатих за змістом титулів, які Церква традиційно приписує Непорочній. Моєю першою реакцією було відслужити Месу як винагородження за цю нову атаку проти Традиції і, ще більше, проти Пресвятої Діви Марії. Дійсно, під сумнів ставиться не лише використання титулів «Співвідкупителька» та «Посередниця всіх ласк», але й спотворюється їхнє традиційне значення. А це ще гірше, бо заперечення цих істин рівносильне скинути з престолу Пресвяту Діву, і це ранить католицьку душу в тому, що їй найдорожче. Бо насправді, разом із Пресвятою Євхаристією, Пресвята Діва є найціннішим даром, подарованим нам нашим Господом.
— Що Вас найбільше вразило?
Перш за все, сам факт того, що використання терміну «Співвідкупителька» вважається «завжди недоречним», що на практиці рівнозначно його забороні. Причина пояснюється так: «Коли вислів вимагає багато повторюваних пояснень, щоб запобігти відхиленню від правильного значення, він не служить вірі Божого Народу і стає некорисним».
Проте це не екзотичний термін, запропонований візіонером після сумнівного об’явлення, а вислів, який Церква використовує століттями, і точне значення якого чітко встановлено теологами. Більше того, кілька Папів використовували цей вислів. Парадокс полягає в тому, що сам Йоан Павло II неодноразово використовував цей титул. У своєму Магістеріумі святий Пій X дуже чітко визначає як основу, так міру співвідкуплення Матері Божої, хоча він не використовує саме цей термін, а радше термін «Відкупителька загубленого світу».
— Що саме каже Папа Пій Х?
У своїй Марійній енцикліці Ad diem illum (від 2 лютого 1904 року) святий Пій X дуже прямо та ясно говорить як про співвідкуплення, так і про вселенське посередництво Марії. Дозвольте пояснити це його власними словами:
«Коли настала найвища година Сина, «біля Хреста Ісуса стояла Марія, Його Мати, не просто споглядаючи жорстоке видовище, але й радіючи, що її Єдиний Син був принесений у жертву за спасіння людства, і так повністю беручи участь у Його Страстях, що якби це було можливо, вона б із радістю перенесла всі муки, які переніс її Син» (св. Бонавентура, 1. Sent d. 48, ad Litt. dub. 4).
І з цієї спільності волі та страждань між Христом і Марією «Вона заслужила стати найбільш гідною Заступницею загубленого світу» та Розпорядницею всіх ласк, які наш Спаситель придбав для нас Своєю смертю та Своєю Кров’ю. Звичайно, не можна заперечувати, що розпорядження цими скарбами є особливим і неповторним правом Ісуса Христа, бо вони є унікальним здобутком Його Смерті, а Він за Своєю природою є посередником між Богом і людиною. Проте, завдяки цій спільності в горі та стражданнях між Матір’ю та Сином, про що вже згадувалося, величній Діві було дозволено «бути наймогутнішою посередницею та заступницею всього світу зі своїм Божественним Сином» (Пій IX, Ineffabilis).
Джерелом, отже, є Ісус Христос, «бо з повноти Його ми всі одержали» (Йо. 1,16), «кожне тіло, складене та споєне всякою в’яззю допомоги, згідно з відповідним діянням кожного члена, від нього бере зріст на будування самого себе в любові» (Ефес. 4,16). Але Марія, як справедливо зазначає святий Бернард, є «каналом», або, якщо хочете, сполучною частиною, функція якої полягає в тому, щоб з’єднувати тіло з головою та передавати тілу імпульси та волевиявлення голови. Ми маємо на увазі шию. Так, каже святий Бернардин Сієнський, «вона є шиєю нашої Голови, через яку Він передає Своєму містичному тілу всі духовні дари» (св. Бернардин, Quadragesimale de Evangelio aeterno, Serm. X, a. III, c. 3).
Отже, ми, як буде видно, дуже далекі від того, щоб приписувати Божій Матері продуктивну силу благодаті — силу, яка належить лише Богові. Однак, оскільки Марія несе її над усім у святості та єдності з Ісусом Христом і була залучена Ісусом Христом до справи відкуплення, Вона de congruo (лат. – по праву) заслуговує для нас мовою теологів те, що Ісус Христос заслуговує для нас de condigno (лат. – по справедливості), і вона є верховною Розпорядницею ласк. Ісус «сидить праворуч Маєстату на висотах»; Марія сидить праворуч свого Сина, тому «притулок такий безпечний і допомога така надійна проти всіх небезпек, що нам нема чого боятися чи впадати у відчай під Її керівництвом, Її заступництвом, Її захистом».
Ця цитата, безумовно, довга, проте вона містить саме відповіді на висновки, викладені у Доктринальній Записці ДДВ. Більше того, варто зазначити, що ця енцикліка святого Пія X згадується лише у виносці в кінці тексту [Записки], але насправді ніколи не цитується. Причину легко зрозуміти: вона [енцикліка] несумісна з новою богословською орієнтацією.
— Але яка на Вашу думку справжня причина, чому ДДВ тепер вважає концепцію співвідкуплення «завжди недоречною»?
Причина, перш за все, екуменічна. Слід розуміти, що поняття співвідкуплення, як і поняття вселенського посередництва, абсолютно несумісне з протестантською теологією та духом. Ці поняття вже були відкинуті під час [Другого Ватиканського] Собору після гарячої дискусії, в якій низка Отців Собору закликали визначити «вселенське посередництво» як догму віри.
Це відкинення, натхненне екуменізмом, вплинуло катастрофічно, ослабивши віру. Якщо традиційне вчення про Пресвяту Діву постійно не пригадувати, воно зрештою втрачається. Іншими словами, ті, хто складав цей документ [Записку], справді переконані, що це небезпечні терміни для віри. І це катастрофа.
Текст у повному обсязі постійно повторює, що Пресвята Діва жодним чином не повинна порушувати унікальність і центральність посередництва Господа нашого Ісуса Христа та Його неповторну роль як Відкупителя. Це занепокоєння здається майже патологічним – своєрідною духовною параноєю, незрозумілою для католика. Дійсно, жодна вірна душа, що знає істини віри, і звертається до Пресвятої Діви та дозволяє Їй вести себе, не може надмірно ризикувати шануючи Пречисту на шкоду нашому Господу. Марійна набожність, просвітлена вірою, має лише одну мету: дозволити нам глибше проникнути в таємницю нашого Господа та Відкуплення. Це було добре зрозумілим і практикувалося до Собору. А тут ми стикаємося із замкненим колом, що межує з абсурдом: нас застерігають від нібито надмірного засобу досягнення мети, коли цей же засіб був даний нам саме для досягнення цієї мети.
— Як Ви думаєте, екуменічна турбота є єдиною причиною цієї ініціативи Ватикану?
Я вважаю, що слід врахувати ще одну причину. Вислови, засуджені в Римському документі, безпосередньо пов’язані з таємницею Відкуплення та ласками, які з неї випливають. Однак, на жаль, сама концепція Відкуплення сьогодні вже не та. Ідеї «відкупительної жертви за наші гріхи» та «жертви, що задовольняє божественну справедливість» все частіше відкидаються. Ідея жертви, принесеної Богові, щоб надолужити Його справедливості, більше не приймається. Із сучасної точки зору, нашому Господу насправді не потрібно заслуговувати, ані відплачувати за наші гріхи, ані приносити відкупительну жертву, бо милосердя Боже не змінюється реальністю людського гріха: воно безумовне. Бог завжди прощає, просто від щедрості.v
Отже, наш Господь постає Відкупителем у зовсім новому сенсі: Його смерть — це не що інше, як кінцевий і найвищий прояв милосердної любові Отця. (Це є нове вчення про Пасхальне Таїнство, яке, зокрема, становить основу післясоборової літургійної реформи). Тому нас не повинно дивувати, що з цієї спотвореної концепції Відкуплення неминуче виникає фундаментальна нездатність зрозуміти, як і чому Непорочна могла бути пов’язана з відкупленням через свої страждання.
У зв’язку з цим текст ДДВ містить показове застереження: «Тому слід уникати титулів та виразів, які представляють Марію як своєрідний «громовідвід» перед Господньою справедливістю, наче вона є необхідним захистом перед недостатністю Божого милосердя» (Mater Populi fidelis, п. 37, b).
— Повертаючись до концепції «співвідкуплення», чому Ви вважаєте її такою важливою?
Перш за все, це вираз однорідного розвитку католицької догми, що вважається спільним богословським висновком, і навіть, для деяких, істиною, яку можна визначити як догму віри. Вона бере свій початок у самому Євангелії та виражає точний ступінь зв’язку зі справою Відкуплення, яку наш Господь бажав для Своєї Матері.
Це не паралельне Відкуплення, ані щось додане до справи нашого Господа, в чому деякі карикатуристи намагаються нас переконати. Це просто включення до справи Христа, абсолютно унікальне, без можливого еквівалента, яке визнає належне місце Матері Божої та виводить з цього необхідні наслідки.
— На які авторитетні аргументи спирається текст ДДВ?
У цій богословській Записці цитується несприятлива думка кардинала Йозефа Ратцінгера, який вважав, що концепція співвідкуплення недостатньо вкорінена у Святому Письмі. Однак, не можна забувати, що сам кардинал Ратцінгер підтримував теорії Відкуплення, які не були традиційними.
Але Записка спирається, перш за все, на авторитет Папи Франциска. Прочитаймо його слова так, як вони цитуються в тексті: «... Марія «ніколи не хотіла нічого привласнити собі від свого Сина. Вона ніколи не представляла себе ні як спів-спасителька, ні як учениця». Відкупительна справа Христа була досконалою і не потребує доповнення; тому «Богородиця не хотіла відбирати жодного титулу в Ісуса... Вона не просила для себе стати квазі-відкупителькою чи співвідкупителькою: ні. Є лише один Відкупитель, і цей титул не можна дублювати». Христос «є єдиним Відкупителем; немає співвідкупителів з Христом» (Mater Populi fidelis, п. 21).
Ці слова боляче читати. Вони є карикатурою на справжні причини, на яких ґрунтується співвідкуплення. Достатньо сказати, що питання не в тому, ким Мати Божа могла хотіти бути, це було б смішно, а радше у визнанні того, ким довірила і вимагала від Неї бути Божественна Мудрість: в єдиному ділі Відкуплення Їй було дозволено здійснити за нас належний акт надолуження, тоді як Ісус Христос надолужив за нас перед суворою справедливістю. Через свою досконалу любов та унікальний союз з Богом Їй було дано заслужити для нас те, що наш Господь заслужив перед суворою справедливістю.
— Чи існує зв’язок між співвідкупленням та посередництвом усіх ласк?
Очевидно, що існує зв’язок між цими двома поняттями: з цієї причини титул «Посередниця всіх ласк» також був поставлений під сумнів, оскільки його використання зараз вважається небезпечним і тому рішуче не рекомендується, як ми побачимо далі.
Через причетність Богоматері до справи Відкуплення, і оскільки Вона, хоча й іншим чином, також заслужила для нас усе те, що заслужив для нас Христос, тож Сам Господь Ісус призначив Її розпорядницею всіх отриманих таким чином ласк. Це випливає з висновків традиційного богослов’я, а також з вчення святого Пія X, яке ми щойно згадали.
Звичайно, ця доктринальна Записка не заперечує можливості того, що святі та Пресвята Діва Марія можуть заслужити на це. Однак, це неявно ставить під сумнів універсальне та необхідне посередництво Марії в розпорядженні ласками:
«У сходження благодаті в досконалій безпосередності між людським буттям та Богом у навіть Марія не може втрутитися. Ні дружбу з Ісусом Христом, ні триєдине перебування в нас не можна уявити як щось, що приходить до нас через Марію чи святих. У будь-якому разі, ми можемо сказати, що Марія бажає цього добра для нас і просить про нього разом з нами. […] Справа в тому, що тільки Бог, Триєдиний Бог, виправдовує. Тільки Бог піднімає нас, щоб ми подолали нескінченну диспропорцію, яка відділяє нас від божественного життя; тільки Він діє в нас своєю триєдиною присутністю; тільки Він входить у нас і перетворює нас, роблячи нас учасниками свого божественного життя. Приписувати Марії якесь посередництво у здійсненні цієї справи, яка належить виключно Богові, не робить їй честі».
Насправді, з уже наведених причин, Пресвята Діва заслужила для нас не лише певні ласки, а й всі і кожну з них зокрема; і Вона заслужила не лише їх використовувати, але й здобула їх біля підніжжя хреста: оскільки Вона була з’єднана з Христом-Відкупителем у самому акті Відкуплення тут, на землі, перш ніж заступатися за нас на Небесах.
— Чому ж тоді існує застереження проти використання титулу «Посередниця всіх ласк», і чому цей термін вважається нездатним забезпечити правильне розуміння ролі Пречистої Діви?
З цього приводу можна відповісти, що автори тексту перебувають під впливом певного упередження: вони не визнають, що Бог міг бажати щось інше, а Традиція могла це пояснити, аніж упереджене уявлення, яке вони сформували для себе.
Це правда, що наш Господь є єдиним Посередником, і що існує лише одне Відкуплення. Його. У надмірі. Однак, так само, як наш Господь вільно обирає засоби для здійснення Відкуплення, зокрема, помираючи на Хресті, коли Він міг би обрати інший шлях, Він також вільно вирішив приєднати Свою Матір до Своєї справи так, як Він того побажав. Ніхто, навіть Префект ДДВ, не може відібрати у нашого Господа силу діяти згідно з Його божественною мудрістю та зробити Свою Матір Співвідкупителькою та вселенською Посередницею всіх ласк. Наш Господь повністю усвідомлює, що, діючи таким чином, Він не применшує Своєї гідності як Відкупителя. Але наслідок цього вибору нашого Господа очевидний: так само, як необхідно звертатися до Нього за спасінням, так само необхідно звертатися до Його Матері, хоча й іншим чином. Не визнавати цю необхідність означає відкидати постанови нашого Господа, Традицію Церкви та засоби, дані християнам для досягнення спасіння.
Ця упереджена ідея, яка навіть здається впертістю, часто зустрічається в тексті [Записки]. Обмежимося кількома уривками: «Якщо врахувати той факт, що тринітарне перебування в нас (несотворена благодать) та наша участь у божественному житті (сотворена благодать) нероздільні, ми не можемо думати, що ця таємниця залежить від «проходження» через руки Марії». «Жодна людська особа, навіть апостоли чи Пресвята Діва, не можуть діяти як універсальний розподільник ласк»; «... титул «Посередниця всіх ласк» ризикує представити Марію як ту, яка розподіляє духовні блага чи енергії окремо від наших особистих стосунків з Ісусом Христом».
— З пастирської точки зору, як Ви оцінюєте вплив цих рішень ДДВ?
Я вважаю, що можу сміливо сказати, що негативні наслідки будуть численними та катастрофічними.
Перш за все, ми не повинні забувати, що Марія є досконалим взірцем християнського життя. Применшуючи зв’язок Матері Божої зі справою Відкуплення, текст применшує заклик до кожної душі увійти через Хрест у справу Відкуплення, покутування та особистого освячення. Це точно відповідає протестантському погляду на християнське життя, в якому більше немає місця для співпраці у справі Христа, яка освячує та спасає нас. З цієї причини Лютер знищив релігійне життя та вважав кожну добру справу, включаючи Святу Месу, образою величі Христової справи, яка, будучи досконалою, не потребує жодного доповнення. Будь-яке доповнення означало б заперечення її досконалості. Як католики, ми сповідуємо прямо протилежне: саме тому, що Христова справа є суверенно досконалою, вона здатна охопити співпрацю сотворінь, не втрачаючи нічого від власної досконалості.
Більше того, ці рішення ДДВ здаються мені катастрофічними в нинішньому контексті, особливо для віри та духовного життя найпростіших і найбільш нужденних душ. Я думаю про соціальні та моральні периферії, якщо вжити термін, модний під час попереднього понтифікату. Для найбільш покинутих Пресвята Діва часто залишається єдиним притулком в сучасній пустелі. Я на власні очі бачив, як проста та щира відданість Пресвятій Діві здатна забезпечити спасіння душ, які не мають можливості регулярно бачитися зі священиком. З цієї причини текст ДДВ, спрямований на застереження душ від традиційних Марійних уявлень, здається мені одночасно і неприйнятним, і пастирсько-безвідповідальним.
Зрештою, Церква ніколи раніше не потребувала так як сьогодні знову відкривати велич Пресвятої Діви перед обличчям світського тиску, який все більше занурює душі у відступництво та нечистоту, Її велич пропонує незалежні засоби протистояння цьому тиску, щоб залишатися вірними Богу.
— Чи маєте Ви якісь пастирські поради для авторів тексту?
Ідея нагадування про те, що Господь наш Ісус Христос є єдиним посередником між Богом і людством, і що існує лише одне справжнє Відкуплення — Його, сама по собі гідна похвали і, особливо сьогодні, це необхідно пам’ятати.
Проблема полягає в тому, що не католикам потрібно про це нагадувати зі згубною метою застерегти їх від нібито втручання чи конкуренції з боку Пресвятої Діви. Натомість цю істину слід проповідувати та доносити до відома євреїв, буддистів, мусульман та всіх тих, хто не знає нашого Господа, незалежно від того, чи є вони нехристиянами, чи атеїстами.
Отож, 28 жовтня Ватикан відзначив шістдесяту річницю оприлюднення Nostra Aetate, тобто соборного документа, який є основою для діалогу з нехристиянськими релігіями. Це, щонайменше, парадоксально, оскільки цей діалог, який протягом останніх шістдесяти років призвів до деяких найжахливіших міжрелігійних зустрічей, є чітким і явним запереченням того факту, що Господь наш є єдиним посередником між Богом і людством, і того факту, що Католицька Церква була заснована для проповідування цієї істини світові.
— На Вашу думку, чи існує якесь інше традиційне поняття про Марію, яке заслуговує на кращу поінформованість?
У Божественному Офіціумі Пресвятої Діви літургія описує її як «Ту, яка розтрощила всі єресі». Я вважаю, що це поняття заслуговує на глибше занурення за допомогою богословських досліджень. Дуже цікаво спостерігати, як Церква вважає Божу Матір хранителькою католицької істини. Це безпосередньо пов’язано з Її роллю Матері. Вона не могла б народити Господа нашого в кожному з нас, не передавши істину та любов до істини, бо Господь наш є сама Істина, втілена та явлена людству. Саме через віру і в чистоті віри ці душі відроджуються і мають можливість зростати за образом Господа нашого Ісуса Христа.
Я вважаю, що ми недостатньо розуміємо цей необхідний зв’язок між чистотою віри та автентичністю християнського життя. Божа Мати, яка знищує всі блуди, є ключем до розуміння цієї істини.
— На завершення цього інтерв’ю, яку молитву на честь Богоматері Ви б обрали?
Без вагань я б обрав таку молитву, яка також зустрічається в літургії:
“Dignare me laudare te, Virgo sacrata. Da mihi virtutem contra hostes tuos“.
«Благослови мене славити Тебе, о Пресвята Діво. Дай мені сили проти Твоїх ворогів».
Інтерв’ю, дане 9 листопада 2025 року
на свято освячення базиліки Святого Спасителя.
Джерело: fsspx.news