Один зі священиків, який добре знав Дом Антоніо, описав його так: «Він був людиною великої простоти. У нього була душа дитини». Палкою набожністю до Пресвятої Діви Марії були позначені всі 33 роки його пастирювання в єпархії Кампос. Згідно зі своїм єпископським гаслом - Ipsa conteret (Вона розчавить - прим. перекл.) - Дом Антоніо розпочав своє правління з видання декрету, який наказував священикам і вірним відмовляти три додаткові Ave Maria після кожної Святої Меси в наміренні знищення єресей і збереження правдивої католицької віри в єпархії Кампос. Єпископ організовував перенесення чудотворного образу Матері Божої Фатімської парафіями його єпархії, пропагував щоденну молитву на вервиці та набоженство трьох "Ave Maria", поширював любов до Непорочного Серця Матері Божої та набоженство п'яти перших субот. І все це супроводжувалося палкими проповідями та реколекціями.
З того часу, як у 1948 році його було висвячено на єпископа і призначено єпископську місію, Дон Антоніо мандрував єпархією, щоб дізнатися «на місці» про духовну та матеріальну ситуацію своїх підопічних. Таким чином він міг керувати реорганізацією життя парафій, як у селах, так і в містах. Він також зумів вирішити старі проблеми, які паралізували діяльність Третього ордену францисканців і кармелітів, таким чином надавши нового блиску церквам, дорученим його опіці.
Він також залучив численні релігійні ордени до Кампоса та надав підтримку тим, які вже існували. Отож в єпархії Кампос можна зустріти бенедиктинців, салезіан, редемптористів, кармелітів босих, францисканців, крозьєрів (Орден Святого Хреста) тощо. Жіночі конгрегації були покликані допомагати в школах, лікарнях, будинках пристарілих.
У 1956 році в селі Сан-Себастьян-де-Варре-Сай, яке нині стало містом, відкрилася Мала єпархіяльна семінарія. А в 1967 році Дом Антоніо отримав дозвіл на заснування Вищої семінарії з курсами філософії та теології, яку пізніше було перенесено до Кампоса.
Під час Собору Антоніу де Кастро Майєру довелося зіткнутися з прогресивною течією і проявити себе одним із лідерів консервативної течії. Його захист латинської мови в Літургії, монархічної структури Церкви, збереження привілеїв, які в християнському суспільному ладі повинні відрізняти Святу Церкву від єретичних сект, і явне засудження комунізму в схемі «Пастирської Конституції про Церкву в сучасному світі» зробила його одним із головних захисників традиційної доктрини Церкви на Соборі. Разом з Монсеньором Марселем Лефевром він був частиною «Coetus Internationalis Patrum» і одним з двох єпископів у світі, які продовжували у післясоборний період публічну боротьбу проти блудів, які псують Віру і спричиняють втрату багатьох душ. З нагоди Собору єпископ Антоніо та архієпископ Лефевр разом з іншими Отцями Собору координували петиції сотень єпископів на користь посвячення світу Непорочному Серцю Матері Божої та засудження комунізму та соціалізму через Собор.
Єпископ де Кастро Майєр був лагідною та приємною людиною в усьому, що його стосувалося. Однак він не знав компромісів, коли йшлося про духовне добро ввіреної йому пастви, особливо коли йшлося про чистоту віри.
Отож переконаний єпископ-традиціоналіст відмовився впроваджувати літургійні реформи Другого Ватиканського Собору у своїй єпархії. До його відставки 29 серпня 1981 року Тридентська Меса продовжувала служитися по всій єпархії Кампос разом з усіма іншими традиційними католицькими практиками та богослужіннями латинською мовою.
1 листопада 1981 року уже як Апостольський Адміністратор єпархії Дом Антоніо відправляє свою останню Папську Месу в Катедральному Соборі Кампоса у присутності тисяч вірних, для яких храм враз став замалим. З цієї нагоди на стіні катедри було відкрито пам’ятну дошку з такими словами:
Дом Антоніо де Кастро Майєру — ревному, мудрому та розважливому єпископу Кампоса, від вдячних вірних за 33 роки, присвячених справі віри та спасінню душ.
Кампос, 1 листопада 1981 року.
З приходом нового єпископа Дом Карлоса Альберто Наварро кілька священиків, вихованих Дом Антоніо, були вигнані зі своїх парафій і переслідувані за збереження Традиції Церкви. Потім усі ці священики звернулися до Дона Антоніо, з проханням керувати ними, продовжуючи свою пастирську місію. З ним радилися щодо рішень, листів до нового єпископа, щодо проектів будівництва нових каплиць, роботи конгрегацій та парафіяльних товариств. Була відкрита традиційна семінарія, в якій відбувалися свячення.
Справа Дом Антоніо не вмерла, а навпаки зростала. Ще ніколи не було стільки роботи в духовному служінні, до нього приїздили не тільки з його дієцезії, але й з інших частин Бразилії.
Після свого відходу від справ, вимушеного занепадом сил, Дом Антоніо керував заснуванням Священичого братства Сан-Жуан-Марія-Віаннея з метою об’єднання священиків, вигнаних з парафій, і нововисвячених.
30 червня 1988 року в Еконі (Швейцарія) єпископ де Кастро Майєр був не тільки присутній, але й брав активну участь у церемонії як співсвятитель. Він зробив заяву, яка справедливо викликала захоплення та ентузіазм присутніх:
«Моя присутність на цій церемонії накладається на обов’язок сумління: визнання католицької віри перед цілою Церквою, а особливо перед усіма вами, які тут зібралися, зокрема Його Ексцеленцією Монсеньйором Марселем Лефевром, а також священиками, семінаристами, монахами та вірними з усього світу». Потім, у кількох словах Дом Антоніо визначив поточну кризу, яка впливає на Церкву в її істотних аспектах: «Свята Жертва Меси та Католицьке Священство — це основи соціального правління Господа нашого Ісуса Христа».
«Незважаючи на тиск, - сказав він, - я тут, щоб виконати свій обов’язок: дати публічне свідчення віри в той час, коли душі знаходяться у великій небезпеці її втратити».
Зітхаючи щодо духовної сліпоти багатьох співбратів у єпископстві та священстві, він висловив свою прихильність до позиції Його Eкселенції Moнсеньора Лефевра, яка «продиктована своєю вірністю Церкві всіх віків». І додав таке прекрасне спостереження: «Ми обидва п’ємо з одного джерела, яким є Свята Католицька Апостольська Церква Риму».
18 грудня 1988 року Дом Антоніо приступив до рукоположення одного зі своїх семінаристів, отця Мануеля Маседо де Фаріаса, у Варре-Саї. На початку церемонії він чітко визначив причини цього очевидного «непослуху»:
«Ми переживаємо, і ніхто цього не заперечує, жахливу кризу в Церкві, яка глибоко вражає католицьке священство. Вічність Святої Жертви Меси, уділення Таїнств, опіка та вірна передача католицької віри сьогодні знаходяться під серйозною загрозою». «При цьому незаперечною є надзвичайно серйозна криза у Церкві. Сьогодні потрібні католицькі священики, щоб приносити Святу Жертву, навчати доктрини. Коли влада Церкви відмовляється дати справді католицьких священиків, то єпископ не може стверджувати, що виконав свій обов’язок, якщо він прямо опирається вірі, як мирянин. Перед Богом, від Якого я отримав у своєму єпископському свяченні повноту влади, я стверджую, що в нинішній кризі використання цих повноважень є не тільки законним, але навіть невідкладним обов’язком, яким не можна нехтувати, дбаючи про добро душ».
«Зрештою, я заявляю, що виконую це священиче рукоположення лише тому, що знаю, що це цілком законно і згідно з волею вічної Церкви. Я виконую довірену мені місію: “Tradidi quod et accepi”, тобто передаю те, що отримав — католицьке священство».
Фрагмент статті Адама Браницького Кампос – бразильська дієцезія у вигнанні.