1 листопада 1970 року Братство Священиків Святого Пія Х було канонічно засноване в єпархії Лозанни, Женеви і Фрайбурга єпископом Франсуа Шар’єром згідно з канонами 673-674 і 488 §3 і §4 (Кодекс канонічного права від 1917 р.), ad experimentum на шість років. Статут Братства зазначав, що це священиче об’єднання «спільного життя без обітниць, за традицією місіонерських зібрань» (І, 1). У своєму декреті про заснування єпископ Шар'єр мотивував створення Братства «негайною потребою у формуванні ревних і великодушних священиків».
Діяльність нового Братства швидко активізувалася протягом перших двох років його існування. Архієпископ Лефевр отримав підбадьорення не лише від багатьох своїх братів-єпископів з усього світу, але також від кардинала Хільдебрандо Антоніутті, префекта Священної Конгрегації у справах монахів, та від кардинала Джона Райта, префекта Священної Конгрегації у справах духовенства, який в лютому 1971 р. надісляв на адресу нового товариства похвального листа.
Згідно з усіма канонічними постановами, нововисвячені священики були інкардиновані (приписані) до єпархій Сігуенца (Іспанія) та Сен Дені де ла Реюньйон. Вже в 1971 році архієпископ Лефевр отримав запевнення від кардинала Райта, що протягом короткого часу Братство св. Пія X отримає привілей бути приписаним до асоціації. Дійсно, тричі до «заборони діяльності» священики отримували від Священної Конгрегації у справах духовенства дозвіл вступати безпосередньо до Братства. На думку відомих каноністів, таких як о. Емануель де Грав’є та Дона Сальваторе ді Пальма, цього достатньо, щоб визнати існуючий привілей приналежності до Братства.
Наведені факти доводять, що Статути Братства св. Пія X фактично були розглянуті, схвалені та затверджені Святим Престолом, а функціонування Братства на основі цих Статутів було юридично визнано.