Розвиток Традиції та переговори з Римом (1976–1987)
Після накладення суспенди a divinis, далі відбувалося листування, доки, нарешті, архієпископ Лефевр не був допущений на аудієнцію до Папи у вересні 1976 р. Результатом цієї зустрічі став лист Павла VI до Архиєпископа, сповнений захопленими враженнями Другим Ватиканським Собором та його реформами, і водночас містив вимогу утримуватися від будь-якої діяльності та підкоритися наказам Риму. 3 грудня 1976 року архієпископ Лефевр написав свого шостого листа до Папи Павла VI:
Святіший Отче,
Його Екселенція Апостольський Нунцій у Берні щойно передав мені останнього листа від Вашої Святості. Дозвольте мені сказати, що кожен із цих листів є для мене як пронизуючий меч, бо я щиро бажаю залишатися в цілковитій згоді та абсолютному підпорядкуванні Наміснику Христа та Наступнику Петра, оскільки вірю, що залишався слухняним протягом усього свого життя.
Ця підпорядкованість, однак, можлива лише в єдності віри та в «правдивій Традиції», як пише Ваша Святість у своєму листі.
Традиція, будучи, відповідно до вчення Церкви, християнською доктриною, визначеною назавжди урочистим Учительським Урядом Церкви, має незмінний характер, який зобов’язує не лише теперішні, але й майбутні покоління бути покірними у вірі. Папи та собори можуть пояснювати, вони можуть представити депозит більш безпосередньо , але вони повинні передати його вірно і точно, без будь-яких змін.
Але яким чином тези «Декларації про релігійну свободу» можна поєднати з вченням Традиції? Як можна узгодити літургійну реформу з вченням Тридентського Собору і Традицією? Як ми можемо примирити екуменізм з Учительським Урядом Церкви та канонічним правом у стосунках Церкви з єретиками, схизматиками, невіруючими та публічними грішниками?
Нові вказівки, прийняті Церквою у вищезазначених сферах, передбачають принципи, які суперечать урочистому та сталому вченню Церкви, суперечать «істинній Традиції», про яку згадує Ваша Святість; з тією Традицією, яка є незмінною, оскільки вона була урочисто визначена авторитетом Ваших Попередників і збережена недоторканою всіма наступниками Петра.
Застосування поняття життя до Учительського Уряду, до Церкви, а також до Традиції не може применшити концепцію незмінності визначеної віри, оскільки в цьому випадку віра набуває свого незмінного характеру від самого Бога, який, будучи джерелом життя, є immotus in se permanens (непорушна і постійна сама по собі - прим. перекладача), як Церква і Традиція.
Святий Пій Х у своїй енцикліці Pascendi Dominici Gregis чітко вказав на небезпеку неправильного тлумачення таких понять, як «жива віра» або «жива традиція». Тут ми зустрічаємо сумні докази несумісності принципів, пов’язаних з новими напрямками, з Магістеріумом або Традицією.
Чи можна просити пояснити, як людина може мати природне право на помилку? Як може існувати природне право викликати згіршення? Як протестанти, які брали участь у літургійній реформі, можуть стверджувати, що тепер ця реформа дозволяє їм відправляти Євхаристію за новим обрядом? Як така реформа може відповідати висновкам і канонам Тридентського собору? Зрештою, що ми маємо думати про прийняття Євхаристії людьми, які не мають нашої віри, про зняття екскомуніки з тих, хто належить до сект і організацій, які відкрито висловлюють зневагу до Господа нашого Ісуса Христа та нашої святої віри, що є суперечить істині Церкви і всієї її Традиції?
Хіба від Другого Ватиканського собору з’явилося нове поняття Церкви, її Правди, її Жертви, її священства? Ми шукаємо роз’яснення щодо цих питань. Вірні починають хвилюватися і починають розуміти, що справа вже не в деталях, а в тому, що визначає їхню віру, а отже йдеться про основи християнської цивілізації.
Коротше кажучи, це предмет нашого глибокого занепокоєння, порівняно з яким уся робота канонічного чи адміністративного апарату є нічим. Бо це питання віри, питання вічного життя.
Сказавши це, я приймаю все в Соборі та в реформах, що повністю відповідає Традиції, і Братство, яке я заснував, є достатнім доказом цього. Наша семінарія цілком відповідає бажанням, висловленим Собором та в Ratio fundamentalis (в Основній причині) Священної Конгрегації Католицького Виховання.
Наше апостольство повністю відповідає прагненням кращої доступності духовенства [для вірних] і відповідає висловленій Собором турботі про освячення семінаристів та їхнє життя в спільноті.
Успіхи наших семінарій у роботі з молоддю є яскравим доказом того, що ми не заскорузлі та статичні, а чудово пристосовані до потреб апостольства нашого часу. Тому я благаю Вашу Святість передусім подумати про велику духовну користь, яку душі можуть отримати від нашого священичого та місійного апостоляту, який у співпраці з дієцезіальними єпископами може принести справжню духовну віднову.
Спроба змусити наше Братство прийняти нову орієнтацію, яка має руйнівний вплив на всю Церкву, рівносильно нашому знищенню, як це сталося з багатьма іншими семінаріями.
Сподіваючись, що Ваша Святість зрозуміє, що ми маємо лише одну мету – служити Господу нашому Ісусу Христу, Його славі та Його Наміснику для спасіння душ, благаємо Вас прийняти вияви нашої поваги та синівської відданості.
Марсель Лефевр
Архиєпископ, Єпископ-емерит Тюльський
на свято св. Франциска Ксаверія, 3 грудня 1976 року
Протягом наступних одинадцяти років (1976–1987) Братство св. Пія X поширилося в більш ніж 20 країнах, відкриваючи каплиці, пріорати, реколекційні будинки, школи та вищі духовні семінарії. Під опікою Братства ордени та релігійні конгрегації почали працювати у громадах та абатствах в дусі своїх засновників. У 1987 р. їх було майже 25.
Дуже важливим фактом, який повністю проігнорував єпископ Павлович, був повторний розгляд справи архієпископа Лефевра відповідною конгрегацією, згідно з прийнятими канонічними нормами. Повний виклад фактів можна знайти в «Апології про Марселя Лефевра» авторства Майкла Девіса у частинах II, III. З відти ясно видно, що архієпископ Лефевр детально і правильно відповідав на всі запити Риму. Однак рішення не було знайдено, оскільки Ватикан не хотів погоджуватися на вільну та необмежену діяльність традиційних конгрегацій, зберігаючи виключно традиційну месу та традиційне католицьке вчення. Після 10 років безплідних дискусій 8 липня 1987 року архієпископ Лефевр написав кардиналу Ратцінгеру листа такого змісту:
Ваша Еміненціє,
уважно вивчивши відповідь Священної Конгрегації Доктрини Віри на наш документ Dubia, а також на застереження, які ми надали щодо соборової «Декларації про релігійну свободу», будь ласка, прийміть наше судження в цьому питанні разом з його поясненнями. Дозвольте додати до нього документи, які підтверджують, що це рішення є не нашою особистою думкою, а думкою уповноважених осіб. Оскільки останніми днями я видав книжку на цю тему під назвою «Вони його детронізували», я відчуваю себе зобов’язаним шанобливо вручити її копію Вашій Еміненції. Протягом останніх кількох місяців ми отримали багато важливих досліджень від римських університетів і єпископських конференцій. Надсилаю Вашій Еміненції критику документу отця Сесбуе, який нам надіслала Французька єпископська конференція.
Я також включив кілька інших досліджень на ту саму тему, щоб продемонструвати, що наша відмова прийняти ліберальні принципи соборної «Декларації про релігійну свободу» ґрунтується не на особистих чи сентиментальних думках, а на непогрішному Магістеріумі Церкви. Ось чому ми включили:
1. Роздуми кардинала Брауна,
2. Коментарі Coetus Internationalis, тобто групи Отців Собору, які виступають проти релігійної свободи,
3. Критика монсеньйора Хюсо з Католицького університету Анже,
4. Критика отця де Сент-Марі Саллерона, колишнього професора Терезіануму,
5. Лист єпископа де Кастро Майєра, тодішнього єпископа Кампоса, адресований Папі Павлу VI з додатком.
На цій основі можна зробити висновок, що ліберальна доктрина релігійної свободи і традиційна доктрина діаметрально протилежні одна одній. Довелося зробити вибір між схемою кардинала Оттавіані та схемою кардинала Беа на ту саму тему. Під час останнього засідання Центральної Підготовчої Комісії Собору між вищезгаданими кардиналами точилася гостра полеміка. Кардинал Беа визнав, що його тези повністю суперечать схемі кардинала Оттавіані. Відтоді нічого не змінилося. Традиційний Магістеріум виступає проти ліберальної тези, заснованої на хибній концепції людської гідності та фальшивому визначенні секулярного суспільства. Проблема зводиться до того, хто правий - кардинал Оттавіані чи кардинал Беа. Практичні наслідки ліберальної тези, прийнятої Святим Престолом після Собору, є згубними та антихристиянськими. Це скинення Господа нашого Ісуса Христа з престолу в поєднанні з приведенням усіх релігій до однакового статусу перед законом; це, у свою чергу, призводить до екуменічного відступництва, такого як те, що відбулося в Ассизі.
Щоб протистояти самознищенню Церкви, ми благаємо Святішого Отця через заступництво Вашої Еміненції дозволити вільне практикування Традиції, забезпечивши її засобами, необхідними для життя і розвитку, щоб врятувати Католицьку Церкву, і для спасіння душ – благаємо про визнання традиційних згромаджень, а особливо семінарій; благаємо, щоб Його Ексцеленція де Кастро Майєр і я могли висвятити кількох єпископів-помічників, обраних Вами, щоб надати Церкві благодаті Традиції, єдиного джерела оновлення Церкви. Ваше Еміненціє, після майже 20 років наполегливих прохань про благословення та заохочення для Традиції, наші молитви все ще залишаються без відповіді. Це, мабуть, останнє звернення перед обличчям Бога і Церкви. Святіший Отець і Ви несете відповідальність за остаточний розрив з минулим Церкви та її Магістеріумом. Теперішній Магістеріум сам по собі не заслуговує називатися католицьким, оскільки він не є передачею депозиту віри, тобто Традиції. Новий Магістеріум не є вкорінений у минуле настільки, що протистоїть Магістеріуму всіх часів, і може бути щонайбільш схизматичним і єретичним. Постійне прагнення до знищення Традиції є самогубним бажанням, яке своїм існуванням виправдовує правдивих і вірних католиків приймати рішення, необхідні для спасіння Церкви та спасіння душ.
Я впевнений, що Мати Божа Фатімська благословить цей останній заклик у сімдесяту річницю Її об’явлень і послань. Тож не залишіться вдруге глухим до Її заклику.
Залишаюся до послуг Вашої Еміненції,
Архієпископ Марсель Лефевр, 8 липня 1987 року
У своїй відповіді від 28 липня кардинал Ратцінгер від імені Святішого Отця написав архієпископу Лефевру: «Я подаю Вам нову пропозицію, бажаючи таким чином надати вам остаточну можливість досягти згоди щодо питань, які ви маєте на своєму серці: цим рішенням є канонічна ситуація Братства св. Пія X і майбутнє ваших семінарій». У листі міститься пропозиція номінації кардинала-візитатора. 11 листопада 1987 року кардинал Ганьон розпочав свою апостольську візитацію найважливіших центрів Братства та традиційних монастирів, яка тривала цілий місяць. Результати підсумував сам кардинал Ганьйон, який на завершення візитації сказав Архиєпископу, зібраному духовенству та семінаристам:
Ваша Екселенціє,
дорогі друзі, я не можу втратити нагоду, щоб, перш за все, висловити свою пошану та привітати Генерального Настоятеля, який сьогодні святкує свою дванадцяту річницю священства, дванадцять безсумніву добре прожитих років, прожитих із вдячністю до того, хто привів його до священства. Я також хотів би просто подякувати вам за всю любов і сердечність, з якою нас прийняли в усіх домах Братства і в усіх домах, з якими священики Братства співпрацювали у виконанні свого апостольства, домах, які належать до того ж «руху», що й Братство, як висловився абат Ле Барру. Зараз я хотів би подякувати вам за все та висловити своє захоплення монсеньором Перла, якому я теж маю подякувати. До цієї поїздки ми були мало знайомі, зустрічалися лише кілька разів; однак він був для мене надзвичайною підтримкою, а також отець дю Шалар, який завжди був до наших послуг. Отець дю Шалар, а також вся команда досвідчених водіїв, які звикли возити цей дорогоцінний скарб, архієпископа Лефевра по всьому світу; вони завжди ставилися до нас дуже добре (...), зазвичай навіть трохи краще, ніж ми очікували.
Проте, повертаючись у нинішнє свято Непорочного Зачаття до більш важливих роздумів, хочу сказати, що ми відчуваємо велике захоплення від видимої побожності – це особливо стосується катехизації, освіти та уділення Таїнств. Безумовно у нас є все необхідне, щоб підготувати дуже позитивний звіт.
Тому ми не припиняємо молитися до Пресвятої Діви і молимося з Нею протягом цього періоду Адвенту, щоб Різдво було новим народженням Ісуса в усіх значеннях цього слова, також і для Братства. Ще раз дякую вам.
Едвард кардинал Ганьон
Голова Папської комісії у справах сім’ї
Апостольський візитатор
Кардинал Ганьйон власноруч написав такі слова в книзі гостей Екону:
Нехай Пречиста Діва вислухає наші палкі молитви, щоб діло формації, яке чудесним чином здійснюється в цьому домі, могло осяювати життя всієї Церкви.
Едвард кардинал Ганьон
Монс. Каміль Перл
5 січня 1988 р. кардинал Ганьйон подав Папі звіт про свою апостольську візитацію. Незважаючи на обіцянки кардинала, архієпископ Лефевр так і не отримав її копії. Точно так само сталося після візитації в 1974 році. 20 лютого 1988 року архієпископ Лефевр написав листа до Святішого Отця, в якому ще раз висловив необхідні умови для успішного вирішення: створення римського секретаріату, що складається виключно з членів, які сприяють Традиції, свяченню єпископів, затверджених до 30 червня 1988 р., виключення справ Традиції з-під юрисдикції місцевих ординаріїв.