Висвячення єпископів (1988)
В наступні місяці були розпочаті конкретні дискусії. 12–14 квітня 1988 р. відбулися зустрічі представників архиєпископа Лефевра з консультантами Конгрегації Доктрини Віри. За результатами цих обговорень 15 квітня 1988 року було підписано попередній протокол порозуміння. Делегати Братства додали до цього протоколу примітку про необхідність вибору кандидата на єпископа з числа Братства в дуже короткий термін. Того ж дня архієпископ Лефевр у листі до кардинала Ратцінгера попросив дозволу висвятити більше єпископів.
Після подальших зустрічей між архієпископом Лефевром, кардиналом Ратцінгером та експертами з обох сторін 4 травня 1988 року було складено більш точний протокол порозуміння. Він був підписаний 5 травня 1988 року в Альбано: з боку Ватикану — кардинал Ратцінгер, з боку Братства — архієпископ Лефевр. Цьому протоколу передував лист архієпископа Лефевра до Папи. Ось зміст цього протоколу:
I. Текст доктринальної декларації
Я, Марсель Лефевр, архієпископ, єпископ-емерит Тюльський, а також члени заснованого мною Братства Священиків св. Пія X:
а) обіцяємо завжди бути вірними Католицькій Церкві та Римському Понтифіку, її Верховному Пастиреві, Наміснику Христа, Наступнику святого Петра в його приматі, а також єпископському корпусу.
б) заявляємо, що приймаємо доктрину, яка міститься в §25 догматичної конституції «Lumen gentium» Другого Ватиканського собору, яка стосується Учительського Уряду Церкви та необхідності підпорядкування йому.
в) Що стосується певних пунктів вчення Другого Ватиканського собору чи наступних реформ літургії та права, які, як нам здається, важко узгодити з Традицією, ми зобов’язуємося виявляти позитивне ставлення в наших дослідженнях і в наших контактах зі Святим Престолом, уникаючи будь-якої полеміки.
г) більше того, ми проголошуємо визнання дійсності Жертви Меси і Таїнств, звершуваних з наміром виконувати те, що робить Церква, згідно з обрядами, зазначеними в типових виданнях Римського Месалу та Ритуалів Таїнств. проголошених Папами Павлом VI та Йоаном Павлом ІІ.
д) зрештою, ми обіцяємо поважати універсальну дисципліну Церкви та церковне право, особливо те, яке містяться в Кодексі канонічного права, проголошеному Папою Йоаном Павлом ІІ, без шкоди для певних дисциплінарних принципів, наданих для потреб Братства через окремий закон.
II. Юридичні питання
Беручи до уваги те, що Священиче Братство св. Пія Х протягом 18 років сприймалося як асоціацією спільного життя, і після вивчення пропозицій, сформульованих його Еміненцією архієпископом Лефевром, і висновків апостольської візитації, здійсненої Його Еміненцією кардиналом Ганьйоном, було зроблено висновок, що найбільш відповідна канонічна формула [для Братства] є асоціацією апостольського життя.
1. Асоціація апостольського життя
Таке рішення є канонічно можливим і має перевагу в тому, що включає можливість залучення мирян (наприклад, братів-коад’юторів) до священичої асоціації апостольського життя. Відповідно до Кодексу канонічного права, оприлюдненого в 1983 р. (кан. 731–746), така асоціація користується повною автономією, може формувати своїх членів, інкардиновувати духовенство та забезпечувати спільне життя своїх членів. У відповідних Статутах завдяки гнучкості та можливості певної винахідливості, пов’язаної з відомими моделями таких асоціацій апостольського життя, передбачена певна незалежність від дієцезіальних єпископів (пор. кан. 591) у справах публічного богослужіння, cura animarum (піклування про душі) та інші апостольські дії, враховуючи канони 679–683. Що стосується юрисдикції священиків Братства над вірними, які до них звертаються, то вона буде надана цим священикам або місцевими ординаріями, або Святим Престолом.
2. Римська комісія
Зусиллями Святого Престолу буде створена комісія для координації відносин з різними дикастеріями та дієцезіальними єпископами, а також для вирішення можливих проблем і суперечок. Ця комісія матиме необхідні повноваження для вирішення вищезгаданих питань (наприклад, на прохання вірних ad mentem (доцільне) заснування місць богослужінь там, де раніше не було дому Братства, кан. 683, §2). Комісія складатиметься з голови, його заступника та п’яти членів, двоє з яких будуть з лав Братства. Завдання Комісії полягатиме, між іншим, у тому, щоб виявляти пильність і допомагати в роботі примирення, а також регулювати питань , що стосуються релігійних громад, які мають правовий чи моральний зв’язок із Братством.
3. Статус осіб, пов'язаних з Братством
Члени священичої асоціації апостольського життя (священики та світські брати-коад’ютори) підпорядковані Статутам асоціації згідно з папським правом.
Облати та жінки-облатки, незалежно від того, склали вони приватні обітниці чи ні, а також члени Третього Чину, пов’язані з Братством, належать до асоціації вірних, пов’язаних з Братством, згідно з нормами канону 303 і співпрацюють з ним.
Сестри, які склали публічні обітниці, становлять справжній інститут богопосвяченого життя, який має власну структуру та належну автономію, навіть якщо передбачається якийсь зв’язок з Настоятелем Братства, щоб підтримувати єдність духовності цього інституту. Ця конгрегація (згромадження) – принаймні спочатку – буде підпорядковуватися Римській комісії, а не Конгрегації у справах монахів.
Члени спільнот, які живуть згідно з правилами різних релігійних інститутів (кармелітів, бенедиктинців, домініканців тощо) і зберігають моральний зв’язок із Братством, мають отримати відповідні статути, які регулюють їхні стосунки з окремими орденами (монашими чинами).
Священики, які морально пов’язані з Братством на індивідуальному рівні, отримають персональний статус, який враховує їхні прагнення і, водночас, обов’язки, що випливають з їх інкардинації. Інші окремі випадки такого характеру будуть розглядатися та вирішуватися Римською комісією.
Що стосується мирян, які просять допомоги у душпастирів спільноти Братства, вони все ще підлягають юрисдикції дієцезіального єпископа, хіба через літургійні обряди цих спільнот вірні можуть ходити до них, щоб прийняти таїнства (у випадку Таїнств хрещення, миропомазання та подружжя, необхідно повідомити відповідні парафії, пор. кан. 878, 896, 1122).
Примітка. Тут залишилося місце для розгляду окремих труднощів:
Питання прийняття Таїнств хрещення, миропомазання та шлюбу мирянами у спільнотах Братства.
Питання спільнот, які сповідують правила даного релігійного інституту, не належачи до нього.
Відповідальність за вирішення цих проблем покладається на Римську комісію.
4. Висвячення
Що стосується висвячення, то слід розрізняти дві фази:
Що стосується висвячень, запланованих на найближчий час, архієпископ Лефевр буде уповноважений здійснити їх, а якщо він не зможе цього зробити, це зробить інший затверджений ним єпископ.
Після заснування товариства апостольського життя:
в міру можливості і згідно з рішенням Генерального настоятеля слід дотримуватися звичайної процедури: надіслати dymisorie (вибачення) єпископу, який погоджується висвятити членів Братства.
з огляду на особливе становище Братства (див. нижче): надати єпископські свячення одному з членів Братства, який, серед інших обов’язків, також зможе проводити свячення.
5. Проблема єпископа
На доктринальному (еклезіологічному) рівні гарантія стабільності та збереження існування Братства забезпечується завдяки його заснуванню як асоціація апостольського життя згідно з папським правом і прийняття його статутів Святішим Отцем.
Проте з практичних і психологічних причин видається корисним уділення єпископських свячень одному з членів Братства. Тому, як частину доктринального та канонічного процесу примирення, пропонуємо Святішому Отцю обрати кандидата на єпископа з лав Братства, того кандидата, якого запропонує Архиєпископ Лефевр. Як наслідок вищезазначеного принципу (1) цей єпископ зазвичайно не був би Генеральним настоятелем Братства; видається доречним, щоб він був членом Римської комісії.
6. Конкретні проблеми, які необхідно вирішити (Декретом або Декларацією)
Зняття суспенди a divinis з архієпископа Лефевра та звільнення його від негативних наслідків за фактом уділення свячень.
Sanatio in radice (зцілення в основі), принаймні ad cautelam (для обережності) шлюбів, благословенних до цього часу священиками Братства без необхідного делегування.
Забезпечення «амністії» та згоди на домів та місць богослужінь, які засновані чи використовуються досі Братством без дозволу єпископів.
Отець Клеменс, секретар кардинала Ратцінгера, передав Архиєпископу разом із вищезазначеним Протоколом проект листа, який Архієпископ мав надіслати Папі відповідно до побажань кардинала Ратцінгера. Ось зміст цього листа:
Святіший Отче,
з радістю дізнався, що Ви прихильно прийняли декларацію, складену мною та від імені Братства Священиків св. Пія Х, яка виражає нашу прихильність до Церкви та Римського Архиєрея, а також пропозиції, окреслені під час наших нещодавніх розмов з кардиналом Ратцінгером з метою надання Братству регулярного канонічного статусу в повній єдності зі Апостольською Столицею. Мені здається, що настав час представити Вашій Святості скромне, але термінове прохання, щоб згода, якої ми досягли, була так реалізована, щоб моя особиста ситуація, а також ситуація Братства, могла бути нормалізована для блага Святої Церкви.
Святіший Отче, для добра Церкви я діяв перед лицем Бога відповідно до своєї совісті протягом останніх років, зазнавши багатьох страждань. Однак я усвідомлюю, що навіть у добрій вірі можна припуститися помилки. Тому я смиренно прошу Вас простити все, що в моїй поведінці чи в поведінці Братства могло завдати шкоди Наміснику Христовому чи Церкві, а я зі свого боку від щирого серця прощаю все, що мені довелося витерпіти.
На закінчення я хотів би висловити свою вдячність за Ваш намір взяти до уваги особливу ситуацію Братства і пропоноване призначення єпископа, обраного з-поміж його членів, відповідального зокрема за забезпечення специфічних потреб Братства. Звичайно, я залишаю Вашій Святості визначитися з обраною особою та відповідним моментом. Чи можу я просто висловити своє бажання, щоб це [рішення – прим. перекладача] не було в надто віддаленому майбутньому?
З довірою до Вас у всіх цих справах я прошу Вас прийняти вияви моєї синівської, сповненої глибокої поваги в Ісусі і Марії.
Архієпископ Лефевр ніколи не надсилав цього листа. Однак її зміст змусив його усвідомити поза всяким сумнівом, що, незважаючи на те, що Рим принципово погоджувався на можливість висвячення єпископа з лав Братства, цієї згоди було далеко недостатньо. У ній не тільки нічого не говорилося про конкретну дату свячень, але навіть відкладалися єпископські свячення на далеке, невизначене майбутнє. Тому вже наступного дня, 6 травня 1988 р. Архієпископ написав листа кардиналу Ратцінгеру, висловивши своє занепокоєння відсутністю волі з боку Риму визначити дату єпископської хіротонії. Ось зміст цього листа:
Ваша Еміненціє,
вчора я зі справжнім задоволенням поставив свій підпис під Протоколом, складеним останніми днями. Проте, Ваша Еміненція сам був свідком глибокого розчарування, яке я зазнав, прочитавши отриманого від Вас листа, який містив відповідь Святішого Отця щодо єпископських свячень. Перенесення єпископської хіротонії на наступний, практично невизначений термін, буде вже четвертим за рахунком перенесенням. У моїх попередніх листах як остаточна дата 30 червня була чітко вказана як остаточна. Дані щодо кандидатів я вам уже надав. Залишилося два місяці для надання мандата. Беручи до уваги особливі обставини цієї пропозиції, Святіший Отець може успішно скоротити процедуру, щоб мандат був наданий нам приблизно в середині червня.
Якби відповідь була негативною, я був би зобов’язаний у своїй совісті здійснити свячення, ґрунтуючись на згоді висвятити одного єпископа з числа членів Братства, уділеній Святим Престолом у Протоколі. Поверхневий розгляд питання єпископських свячень для члена Братства, письмово чи усно, дає мені підстави побоюватися подальшого затягування. Наразі все підготовлено до церемонії 30 червня: заброньовані готелі, транспорт, оренда величезного намету для церемонії. Розчарування наших священиків і вірних було б остаточним. Усі вони сподіваються, що ці свячення будуть здійснені за згодою Апостольської Столиці; але, вже розчаровані попередніми відстрочками, вони не зрозуміють, якщо я погоджуся на подальше зволікання. Перш за все вони свідомо хочуть мати справді католицьких єпископів, які передадуть їм правдиву віру і з довірою дадуть їм ласки спасіння, яких вони вимагають для себе та для своїх дітей.
З надією, що це прохання не стане непереборною перешкодою для процесу примирення, просимо Вашу Еміненцію прийняти наші шанобливі, братерські почуття у Христі і Марії.
Марсель Лефевр,
Архиєпископ, Єпископ-емерит Тюльський
Багато хто звинувачував архієпископа Лефевра в тому, що він цим листом перекреслив Протокол від 5 травня. Проте ретельний аналіз обох документів не виявляє протиріч між ними. У Протоколі не було зазначено жодної дати єпископської хіротонії, тому Архієпископ попросив назвати конкретну дату. Певну погрозу він висловив у своєму листі, але лише тому, що, за його словами, весь прогрес у переговорах був досягнутий лише під тиском таких погроз.
17 травня 1988 року кардинал Ратцінгер надіслав архієпископу Лефевру додаткові пропозиції щодо змісту листа, який Архієпископ мав би адресувати Папі. У цьому листі питання єпископських свячень мало бути висвітлене навіть більш обмежено і розпливчасто, ніж у попередньому проекті. Власне, цей лист ще більшою мірою, ніж попередній проект, принципово наголошував на відсутності потреби в єпископських свяченнях. У ньому містилося загальне прохання до Папи Римського розглянути можливість свячень, але в ньому жодним словом не згадувалося не те що конкретна дата, а про будь-які дати взагалі. Ось зміст нового проекту:
Святіший Отче,
як я вже мав нагоду повідомити Вашій Святості в одному з моїх попередніх листів, апостольська візитація Братства, здійснена Його Еміненцією кардиналом Ганьйоном, пробудила в мені та й в усіх членах Братства велику надію на вирішення проблеми повної єдності Братства з Апостольською Столицею. Ми всі усвідомлюємо, що така єдність є надзвичайно важливим станом для всіх членів Церкви. Наша надія зросла завдяки відкритому листу Вашої Святості до Його Еміненції кардинала Ратцінгера від 8 квітня і ще більше зміцнилася після останніх частих зустрічей з кардиналом Ратцінгером.
З великою довірою я пишу цього нового листа, щоб смиренно просити Вашу Святість повністю та канонічно врегулювати різні аспекти, пов’язані зі мною та цілим Братством св. Пія Х. З цією метою разом із моїм попереднім листом я передав Вашій Святості офіційну декларацію, підписану мною та від імені Братства, в якій я висловив нашу повну відданість Церкві та Папі Римському.
Святіший Отче, протягом останніх років, серед багатьох страждань, перед лицем Божим я завжди діяв згідно свого сумління, шукаючи добра Церкви. Однак я усвідомлюю, що навіть у добрій волі можна припуститися помилки. Тому я віддаю всі ці справи у Ваші руки і смиренно прошу пробачення за те, що, незважаючи на мою добру волю, могло викликати незадоволення Намісника Христового.
Наприкінці я хотів би поділитися з Вашою Святістю своєю особливою стурбованістю щодо мого похилого віку. Насправді канонічне регулювання статусу Братства не передбачає хіротонії єпископа, котрий би зайняв моє місце, оскільки сама по собі така хіротонія не є необхідною per se (по суті). Однак, звертаючи увагу насамперед на практичну потребу в єпископі, який би виконував понтифікальні функції відповідно до обряду, який існував до літургійної реформи, я був би дуже радий, якби Ваша Святість призначив єпископа, який би міг у певному сенсі замінити мене.
Будь ласка, прийміть, Святіший Отче, вияви моєї найбільшої пошани та синівських почуттів в Ісусі і Марії.
В рамках відповіді архієпископ Лефевр 20 травня написав листа до Святішого Отця, в якому обґрунтував необхідність свячень 30 червня:
Святіший Отче,
хоча після підписання Протоколу з’явилася певна надія щодо можливого вирішення проблеми Братства, тепер постає серйозна проблема щодо єпископства, яке мало бути надане Братство, щоб замінити мене у моїх єпископських функціях. Зрозуміло, що це надання єпископства є джерелом занепокоєння і тривог для Святого Престолу з наступних причин:
По-перше, це єпископство є надмірним. Після того, як Братство буде офіційно визнано асоціацією папського права, Генеральний настоятель зможе передати свій уряд після відставки обраному ним єпископу.
По-друге, надання єпископства може здатися явним знаком несхвалення щодо єпископів, які зараз є на посаді, і може налаштувати єпископів проти Святого Престолу.
По-третє, це єпископство може врешті-решт створити труднощі в єпархіях через апостольську діяльність серед вірних.
Без сумніву, вищезазначені занепокоєння є причиною зволікання та уникання з відповіддю з боку Святого Престолу протягом понад року. Через ці занепокоєння ми морально зобов’язані покласти край цьому очікуванню, після неодноразового висловлювання та наполегливих вказівокя на необхідність мати багато єпископів для продовження та розвитку інституції. 30 червня мені здається кінцевою датою надання такого правонаступництва. Провидіння ніби підготувало цю дату. Згоди підписані та імена кандидатів запропоновані. Якщо кардинал Ратцінгер зайнятий і не має часу підготувати мандати, можливо, це можна доручити кардиналу Ганьйону.
Святіший Отче, зволь покласти край цій болючій проблемі священиків, вірних і Твого слуги, котрий пише ці слова, які, зберігаючи Традицію, не мають іншого бажання, як служити Церкві, Папі та спасати душі. Дозвольте нам додати деякі міркування щодо оновлення Церкви, яке може бути досягнуте завдяки Братству та наданому нам єпископству. Щодо єпископських призначень у Відні, Австрія, та Курі, Швейцарія, преса натякнула на зміну напрямку Святого Престолу щодо вибору єпископів. Це добрий знак, але вищезгадані реакції показують, що ці єпископи зустрінуться з величезними труднощами у виконанні своєї апостольської праці; щоб заспокоїти людей, вони будуть змушені виявляти свою відданість сучасному духу через екуменізм, а також підтримувати харизматичний рух. Навіть якщо вони будуть збережуть певну дисципліну і більшу побожність, їхні семінарії будуть пройняті цим сучасним духом і лише з труднощами сприятимуть справжньому оновленню Церкви. У майбутньому таке оновлення стане можливим лише завдяки єпископам, які вільно хочуть відродити християнську віру та чесноти, використовуючи засоби, які наш Господь довірив Церкві для освячення священиків і вірних. Лише атмосфера вільна від сучасних блудів і новочасних рішень, дозволить провести це оновлення. З такою атмосферою зіткнулися кардинал Ганьон і монсеньор Перл; це атмосфера, створена глибоко християнськими великими родинами, з яких походять численні та добрі покликання. Це оновлення, підтримане Вашими рішеннями, Святіший Отче, відбудує дієцезії завдяки контактам між єпископами та духовенством. Деякі єпископи довірять нам формування своїх семінаристів, і звідти, завдяки ласці Божій, Церква віднайде нову молодість – і перетворить язичницьке суспільство на суспільство християнське.
Ви, звичайно, розумієте, Святіший Отче, що одного єпископа недостатньо для такого великого простору апостольської діяльності. Якщо ми дозволяємо собі віддати ці міркування на ваш суд, то це через велике бажання допомогти Вам у вирішенні цих серйозних проблем, які Ви намагаєтеся вирішити під час Ваших апостольських подорожей.
Будь ласка, прийміть, Святіший Отче, вияв нашої шанобливої, синівської відданості в Ісусі і Марії.
Марсель Лефевр
Архиєпископ, Єпископ-емерит Тюльський
Засновник Братства св. Пія X
24 травня 1988 року архієпископ Лефевр написав подібного листа кардиналу Ратцінгеру. Відповідь кардинала надійшла 30 травня, Святіший Отець дав згоду на єпископську хіротонію 15 серпня, але відмовився надати Католицькій Традиції більшість у Комісії та промовчав про кількість єпископів. Папа також очікував листа від архієпископа Лефевра, який містив би прохання вибачення та чітку заяву про те, що у справі єпископів Архієпископ «підпорядковується з цілковитою покорою рішенням Святішого Отця». Крім того, кандидатури, подані архієпископом Лефевром, були визнані недостатніми, і були запрошені пропозиції щодо наступних імен. Таким чином кардинал Ратцінгер відхилив практично всіх кандидатів, запропонованих архієпископом Лефевром. Це стало справжньою причиною зриву переговорів. Насправді, яка була гарантія того, що нові імена, подані архієпископом Лефевром, будуть прийняті до 15 серпня? Відкинувши запропонованих архієпископом кандидатів, кардинал Ратцінгер чітко продемонстрував, що Ватикан не був щирим у виконанні своїх обіцянок щодо єпископських свячень. Тому 2 червня 1988 року архієпископ Лефевр написав Папі такого листа:
Святіший Отче,
розмови та зустрічі з кардиналом Ратцінгером та його колегами, хоч і проводилися в дусі ввічливості та милосердя, переконали нас, що час щирої та ефективної співпраці ще не настав. Справді, якщо кожен християнин має право сподіватися, що компетентна церковна влада захистить його віру отриману при хрещенні, то що ж ми можемо сказати про священиків, монахів і монахинь?
Саме для того, щоб наша віра, отримана при хрещенні, залишилася незміннною, ми протиставляємося духу Другого Ватиканського собору та реформам, які він викликав. Фальшивий екуменізм, який лежить біля джерела всіх соборних нововведень у літургії, у нових відносинах між Церквою і світом, у самому понятті Церкви, веде Її до занепаду, а католиків - до апостазії. Ми радикально виступаємо проти цього знищення нашої віри та рішуче налаштовані дотримуватися традиційного вчення та дисципліни Церкви, особливо щодо формації до священства та життя монашого, тому відчуваємо абсолютну необхідність мати церковну владу, яка б поділяла наші занепокоєння та допоможе нам захистити себе від духу Другого Ватиканського собору та духу Ассижу.
Тому ми просимо про багато єпископів, обраних із лав Традиції, та про більшість в Римській комісії, щоб захистити нас від будь-якого компромісу. Оскільки наші прохання не були прийняті до уваги і оскільки мета цього поєднання, очевидно, виглядає в очах Святого Престолу зовсім інакше, ніж у нас, ми вважаємо, що краще почекати більш сприятливого часу.
Тому ми самі знайдемо засоби, необхідні для продовження праці, довіреної нам Провидінням, оскільки Його Еміненція кардинал Ратцінгер запевнив нас у листі від 30 травня, що єпископські свячення не суперечить волі Святого Престолу, оскільки їх заплановано на 15 серпня.
Ми продовжуватимемо молитися, щоб сучасний Рим, уражений модернізмом, знову став католицьким Римом і відновив свою 2000-літню традицію. Тоді проблема примирення перестане існувати і Церква знайде свою нову молодість. Зволь, Святіший Отче, прийняти вияви нашої глибокої поваги та синівської відданості в Ісусі і Марії
Архієпископ Марсель Лефевр
Навіть після написання цього листа архієпископ Лефевр і Братство св. Пія X молилися про чудо. Бог міг змінити серце Папи і змусити його погодитися на прохання архієпископа Лефевра. У відповідь Святіший Отець надіслав Архиєпископу листа від 9 червня:
Ваша Екселенціє,
з гострим і глибоким сумом я прочитав листа Вашої Екселенції від 2 червня.
Керуючись виключно турботою про єдність Церкви у вірності об’явленій Правді, що є головним обов’язком Наступника Апостола Петра, минулого року я наказав провести апостольську візитацію Братства св. Пія X та її справ. Візитацію провів кардинал Едуард Ганьон. Потім відбулися переговори, спочатку з експертами Конгрегації віровчення, потім між Вашою Ексцеленцією та кардиналом Йозефом Ратцінгером. Під час цих зустрічей були розроблені рішення, прийняті та підписані Вашою Ексцеленцією 5 травня 1988 р. Ці рішення дозволили Братству св. Пія X існувати і діяти в Церкві в повному сопричасті з Папою, охоронцем єдності в Правді. Святий Престол у той час мав лише одну мету: захищати та сприяти цій єдності в послуху Божому Об’явленню, переданому та витлумаченому Магістеріумом Церкви, зокрема протягом двадцяти одному Вселенському Соборі, від Нікейського до ІІ Ватиканського собору.
У Вашому листі до мене Ваша Еміненція, здається, відкидає все, що було досягнуто під час переговорів досі, чітко висловлюючи намір «забезпечити собі засоби, необхідні для продовження свого діла», зокрема шляхом проведення в найближчому майбутньому одного чи кількох єпископських свячень без апостольського мандату, що явно суперечить не тільки положенням канонічного права, але й протоколу від 5 травня та вказівкам, що стосуються цього питання і містяться в листі кардинала Ратцінгера до Вашої Ексцеленції від 30 травня.
З глибини мого батьківського серця і водночас з усією серйозністю, якої вимагають теперішні обставини, я закликаю Вас, Всечесний Брате, відмовитися від цього наміру, який, якщо він буде реалізований, буде нічим іншим, як розкольницьким актом, богословські і канонічні наслідки якого безсумнівно відомі Вашій Екселенції. Я щиро звертаюся до Вашої Екселенції повернутися в смиренні до повного послуху Наміснику Христа. Я не тільки запрошую Вас до цього, але я молюся до Вас заради ран Христових, нашого Спасителя, котрий напередодні Своїх Страстей молився за Своїх учнів, «щоб усі були одно» (Йо. 17, 21). До цього запрошення і цього прохання я додаю свої щоденні молитви до Марії, Матері Христа.
Дорогий Брате, не дозволь, щоб рік, в особливий спосіб посвячений Матері Божій, не завдав нової рани Її материнському Серцю!
Йоан Павло ІІ, папа Римський
Ватикан, 9 червня 1988 р
Після цього листа Папи до Ватикану надійшло багато телеграм і листів з проханнями виконати побажання архієпископа Лефевра. Однак ці прохання не мали ефекту.
17 червня кардинал Гантін надіслав канонічне попередження. 30 червня 1988 року архієпископ Лефевр провів церемонію єпископських свячень разом з єпископом Антоніо де Кастро Майєром. У своїй проповіді архієпископ обґрунтував свій вчинок необхідністю збереження Святої Традиції Церкви. Після проповіді архієпископа Лефевра співсвятитель Антоніо де Кастро Майєр, єпископ-емерит Кампоса (Бразилія), зробив коротку заяву.
1 липня 1988 року було опубліковано Декрет про екскомуніку, виданий кардиналом Гантіном, а 2 липня сам Папа видав свій апостольський лист motu proprio Ecclesia Dei.